Українська асоціація релігієзнавців із глибоким сумом повідомляє, що сьогодні, 6 вересня 2023 р., перестало битися серце Ігоря Козловського – нашого колеги-науковця, члена УАР, єдиного багаторічного голови її Донецької обласної організації, талановитого освітянина, свідомого патріота, за духом – безстрашного воїна, надзвичайно обдарованої людини, яка всім своїм коротким, але таким змістовним життям довела цінність Людини, її гідності, відданості високим людським ідеалам, серед яких любов до ближнього, до наукової й освітянської спільноти, до батьківщини, до людства була домінуючою. Історик за освітою, філософ за способом мислення і життя, Ігор Анатолійович жив як говорив, а говорив, як думав. До його думки прислухалися і студенти, і аспіранти, і колеги, і державні службовці, політичні і культурні діячі, і митрополити, патріархи, навіть папи Римські, рабини і шейхи. Він входив до складу багатьох експертних комітетів, вчених рад, ініціативних груп, професійних асоціацій, спілок, клубів. Він був безумовним авторитетом в оцінці політичних і релігійних подій, культурних та освітянських заходів. Він був повсякчасно затребуваним в усіх товариствах, в багатьох країнах. Бо він був совістю нації і людства.
Ігор Козловським володів особливим талантом дарування, збагачуючи людей своїми здавалось безмежними знанням, якими він вражав завдяки своїй унікальній пам’яті. Тисячі імен, подій, країн дивовижно перепліталися в якісь стійкі взаємозв’язки, від чого світ в його інтерпретації поставав доцільним, добре організованим, багатоманітним. Він бачив і відчував красу цього світу! Насолоджувався ним, дивувався, радів і безмежно любив.
Людина чесна, справедлива і при цьому – милосердна. Цьому він вчив своїх учнів, серед яких були люди різних професій і спеціальностей. І при цьому постійно вчився сам, будучи відкритим на нові ідеї, нові ініціативи. Він підтримував те, що несло із собою позитивні зміни, сприяло розвитку людини і суспільства. Особливо активним він був в сфері суспільно-релігійних відносин, яку сам же будував, трансформував, критикував, підтримував, сприяючи її поступу в бік конструктивного партнерства.
Ігор Анатолійович звалив на свої плечі величезний тягар свідчити про добро і зло, однозначно будучи на стороні Добра, в перемогу якого він безумовно вірив. Він мріяв просвіти всіх людей, несучи їм Правду – і гірку, і життєдайну. Він не боявся проблем, складнощів, а мудро розв’язував і сміливо долав і їх. Він став публічним обличчям українського релігієзнавства, всенародним радником.
В його плани не входила така рання смерть, тому він був включений в безліч різних проектів, постійно виступаючи, безвідмовно консультуючи, даючи інтерв’ю, пояснюючи приховані смисли, генеруючи безліч плідних ідей. З його відходом всі ці спільні справи зупинились на гіркій паузі, багато людей реально осиротіли. Дивлячись на Козловського, здавалося, що він буде жити вічно: енергійний, але без метушні, завжди в тонусі, тверезо мислячий, здатний прийняти оптимальні рішення, діяти рішуче, але без шкоди для людей, дивовижно співчутливий, його серце реагувало на біль іншого. Він розвивав в собі різні форми інтелекту, про які любив розповідати: соматичний, когнітивний, екзистенційний, емоційний, соціальний, творчий – і все це складало гармонічну натуру Ігоря Козловського, який в нашій пам’яті і житті, не тільки був, але й є та буде!
